Матвій 26 UMT
1. Коли Ісус закінчив говорити, Він звернувся до Своїх учнів:
2. «Ви знаєте, що через два дні Пасха, і Сина Людського буде віддано ворогам, щоб Його розіп’яли на хресті».
3 4. Тоді головні священики й старійшини зібралися у дворі палацу первосвященика Каяфи, де радилися, як би так влаштувати, щоб схопити і вбити Ісуса у тайні від усіх.
5. При тому вони говорили: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».
6 7. Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами й почала лити їх Ісусові на голову.
8. Побачивши це, учні Ісуса розсердилися й мовили: «Навіщо таке марнотратство?
9. Це мирро можна було б дорого продати, а гроші роздати бідним».
10. Ісус знав, про що вони говорять, і сказав: «Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене.
11. Адже бідні завжди будуть з вами, а Я — ні.
12. Помазавши запашною олією тіло Моє, вона приготувала Мене до похорону.
13. Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».
14 . Один з дванадцятьох учнів Ісуса, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і запитав: «Що ви дасте мені за те, що я вам видам Ісуса?» Ті запропонували йому тридцять срібних монет.
16. З тієї миті Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
17. Першого дня свята Прісних Хлібів Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?»
18. Ісус відповів: «Ідіть у місто до одного чоловіка, якого Я вам назву, й передайте йому, що Вчитель каже так: „Час, призначений Мені, наближається. Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями у твоїй оселі”».
19. Учні зробили так, як Він наказав, і приготували Пасхальну вечерю.
20. Увечері Ісус сидів за столом з дванадцятьма учнями Своїми.
21. І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто зараз знаходиться тут зі Мною, зрадить Мене».
22. Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я, Господи?»
23. Ісус відказав їм: «Той, хто опустив руку в чашу разом зі Мною і зрадить Мене.
24. Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього у Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
25. Юда, який збирався зрадити Ісуса, також озвався: «Напевне, це не я, Вчителю!» Тоді Ісус відповів йому: «Так, це ти!»
26. За вечерею Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє».
27 . Потім узяв Він чашу й, подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм і сказав: «Пийте всі з неї, бо це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий і що проллється на користь багатьох людей на прощення гріхів їхніх.
29. Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли Ми разом питимемо молоде вино в Царстві Отця Мого».
30. І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
31. І сказав Ісус учням Своїм: «Усі ви втратите віру в Мене цієї ночі. Кажу так, бо написано у Святому Писанні: „Як ударю пастуха, то й вівці порозбігаються”.
32. Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас».
33. Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!»
34. Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як півень проспіває, ти тричі зречешся Мене».
35. Та Петро наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
36. Тоді Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я піду помолюся».
37. Він узяв з собою Петра та двох синів Зеведеєвих. Ісус почав сумувати й журитися, мовлячи учням своїм:
38. «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і попильнуйте зі Мною».
39. І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися: «Отче Мій, якщо це можливо, хай обмине Мене ця чаша страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
40. Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Хіба ж не могли ви лише однієї години не спати?
41. Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло — немічне».
42. І знову Ісус відійшов убік і почав молитися: «Якщо ж не обмине ця чаша страждань Мене, якщо доведеться Мені пити з неї, то нехай збудеться воля Твоя!»
43. Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали.
44. Ісус залишив їх утретє і, відійшовши осторонь, знову молився про те ж саме.
45. Коли Він повернувся до учнів Своїх, то мовив: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників.
46. Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
47. Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики та старійшини.
48. Юда пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його».
49. Тож він підійшов до Ісуса й, мовивши: «Вітаю Тебе, Вчителю», — поцілував Його.
50. Ісус сказав йому: «Друже, роби те, заради чого прийшов». Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту.
51. Та один із тих, хто був з Ісусом, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
52. Але Ісус сказав йому: «Вклади меча свого назад до піхов, бо той, хто береться за меч, від меча й загине.
53. Напевно відомо тобі, що Я можу попросити Отця Мого, і Він одразу дасть Мені хоч цілих дванадцять легіонів Ангелів.
54. Та якщо Я так зроблю, то не збудеться тоді те, що було написане у Святому Писанні».
55. Потім Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня сидів з вами у храмі навчаючи людей, та ви не заарештували Мене.
56. Однак все це сталося, щоб збулося написане пророками». Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
57. Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика Каяфи, у якого зібралися книжники та старійшини.
58. А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика. Увійшовши до подвір’я, він сів разом зі слугами, щоб побачити, що станеться надалі з Ісусом.
59. Головні священики й весь Синедріон намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть.
60 . Та нічого в них не вийшло, хоча лжесвідків було чимало. Під кінець прийшли ще двоє і сказали: «Ось Його слова: „Я можу зруйнувати цей храм Божий і знов відбудувати його за три дні”».
62. І тоді встав первосвященик і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?»
63. Та Ісус мовчав. Первосвященик наполягав: «Заклинаю Тебе владою Господа Живого, правду скажи нам, чи Христос Ти, Син Божий?»
64. І відповів Йому Ісус: «Так, це Я. Та ось вам Мої слова: в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Господа Всевишнього. І наближатиметься Він в хмарах небесних».
65. Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього!
66. Що скажете на це?» І всі разом гукнули: «Він винен і заслуговує на смерть!»
67 . Деякі з людей почали плювати Ісусу в обличчя й бити Його кулаками. Інші били Його по щоках, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк, Христосе, назви того із нас, хто вдарив Тебе!»
69. Тим часом, Коли Петро сидів на подвір’ї, до нього підійшла одна з служниць первосвященика й сказала: «Ти також був з Ісусом Ґалилеянином».
70. Та Петро заперечував, мовивши перед усіма: «Я не знаю, про що ти говориш!»
71. Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та коли ж він підійшов до воріт, його помітила інша жінка й гукнула до всіх: «Цей чоловік був з Ісусом Назаретянином!»
72. І знову Петро заперечив цьому: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!»
73. Але негайно люди, які стояли осторонь підійшли до нього і мовили: «Безперечно, ти один із них, адже твоя вимова виказує тебе».
74. Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» І тієї ж миті проспівав півень.
75. І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Тоді він пішов геть, гірко ридаючи.