Михей 7 KUL

1. Горе менї! я стою оце, неначе по жнивах, мов у виноградї по зборах: анї ягодки, щоб з'їсти, анї иншого спілого плоду, якого душа бажає.

2. Позникали з землї милосердні, нема між людьми справедливих: всї засїдають, щоб кров пролити, брат на брата сїть заставляє.

3. На лихе у всїх готові руки без угаву; князь дарів вимагає, і суддя судить за гостинцї, а вельможі виявляють без сорому ледачі забаги душі своєї і перекручують справу.

4. Лучший з них похожий на терен, а справедливий - ще гірший, нїж бодяччє в плотї. Надходить день, заповіданий віщими твоїми; й караючі навідання твої; борзо прийде на них трівога.

5. Тодї годї буде діймати віри другові, тодї не звіряйсь приятелеві, ба й перед тою, що лежить на лонї твойму, стережи двері уст твоїх.

6. Тодї бо син зневажати ме батька, дочка повстане на матїр, невістка на свекруху, - ворогами стануть чоловікові домашні його.

7. Я ж буду споглядати до Господа, буду вповати на Бога рятунку мого: Бог мій почує мене.

8. О, не тїшся моїм горем, моя ворожице! Хоч і впаду я, то знов устану; хоч попаду в темряву, то Господь мене осьвітить.

9. Мушу гнїв Господень перетерпіти, - бо я согрішив перед ним -, доки не скінчить справу мою, не довершить суду надо мною; а тодї він виведе мене на сьвітло, а я спізнаю справедливість його.

10. І побачить те ворожиця моя, й окриється стидом, за те, що договорювала менї: Де Господь, Бог твій? І надивляться очі мої, як її будуть топтати, неначе ту грязь на улицях.

11. Коли ж прийде час відбудови мурів твоїх (Ерусалиме), - в той час скінчиться призначена кара.

12. Тодї прийдуть до тебе з Ассириї і з міст Египецьких, від самого Египту аж до ріки Ефрату, від моря до моря, й від гори до гори.

13. А їх земля стане пустинею за провини осадників її, за плоди їх учинків.

14. Ой паси ж нарід твій жезлом твоїм - вівцї наслїддя твого, що в лїсї самі блукають, паси їх на Кармель-горі; так, нехай пасуться на Базанї й Галаадї, як се було в давнезні давна!

15. Як у виходї твойму з землї Египецької, явлю я йому знов предивні чудеса.

16. Побачать се невірні та й засоромляться, хоч вони такі могутні; роти собі позатулюють руками, уші в них оглухнуть.

17. Землю лизати муть, наче гадюка; наче полози, повиповзують із притулків своїх; злякаються Господа, Бога нашого, та й тебе збояться.

18. О, хто такий Бог, як ти, що гріхи прощаєш, і не памятаєш проступків останкові наслїддя твого? Нї, він не гнївається по віки, бо любить милосердуватись.

19. Так, він ізнов змилосердиться над нами, зотре беззаконність нашу. Ти вкинеш у глибінь морську гріхи наші.

20. Ти явиш вірність твою Яковові, й милосердє Аврамові, яке, заклявшись, обіцяв єси отцям нашим у днях давних.