Приповісті Соломонові 7 UBIO

1. Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,

2. бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця,

3. прив’яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!

4. На мудрість скажи: Ти сестра моя! а розум назви: Мій довірений!

5. щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м’якенькі слова.

6. Бо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна,

7. і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму,

8. проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,

9. коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.

10. Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,

11. галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:

12. раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона...

13. І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:

14. У мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої!

15. Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе!

16. Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,

17. постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном...

18. Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов’ю натішимось ми!

19. Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:

20. вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого...

21. Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,

22. він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув’язнення,

23. як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка...

24. А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:

25. Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,

26. бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!

27. Її дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат...