Псалми 77 UTT

1. Повчання Асафа. Прислухайся, мій народе, до мого закону, прихили своє вухо до слів моїх уст.

2. Я відкрию уста свої в притчах, розкажу давні загадки:

3. те, що ми почули і що зрозуміли, що розповіли нам наші батьки.

4. Воно в наступному поколінні не сховалося від їхніх дітей, які звіщали хвалу Господню, Його силу, усі Його дивовижні діла, які Він учинив.

5. Він дав свідчення в Якові й встановив закон в Ізраїлі, — те, що Він заповів нашим батькам, аби вони об’явили своїм синам;

6. щоби знало наступне покоління — сини, які народяться; тож вони піднімуться і сповістять це своїм синам,

7. аби ті покладали свою надію на Бога, не забували Божих діянь і шукали Його заповідей;

8. щоб не стали такими, як їхні батьки — родом лукавим і прикрим, який не виправив свого серця, а свій дух не довірив Богові.

9. Сини Єфрема, що натягали луки і стріляли, у день битви втекли.

10. Вони не зберегли Божого завіту, не забажали ходити в Його законі,

11. забули про Його добродійність і всі Його дивовижні діла, які Він їм виявив,

12. перед їхніми батьками — ті дивовижні діла, які Він вчинив у Єгипетській землі, на рівнині Танеос.

13. Він розділив море і провів їх, а води поставив, наче бурдюк,

14. і вів їх хмарою вдень і світлом вогню всю ніч.

15. Він розколов скелю в пустелі й напоїв їх, наче з великої безодні:

16. вивів воду зі скелі, — пустив води, наче ріки.

17. Та вони й надалі продовжували грішити проти Нього, бунтувалися проти Всевишнього в безводній пустелі,

18. випробовували Бога у своїх серцях, вимагаючи їжі для своєї душі.

19. Вони говорили проти Бога й казали: Хіба Бог спроможний приготувати обід у пустелі?

20. Адже коли вдарив Він об скелю, полилися води, та й наповнилися потоки, то чи не спроможний Він дати й хліба, забезпечити Свій народ їжею?

21. Тож Господь почув, піднявся, — і вогонь запалав посеред Якова, над Ізраїлем пронісся гнів,

22. бо не повірили Богові, не повірили в Його спасіння.

23. І Він з висоти звелів хмарам, відкрив небесні брами —

24. і, як їжу, дощем послав їм манну, — дав їм небесний хліб.

25. Людина їла ангельський хліб; Він послав їм вдосталь їжі.

26. Він послав з неба південний вітер, — і силою Своєю навіяв південний суховій;

27. посипав на них м’ясо, немов пил, і пернатих птахів, немов морський пісок:

28. їх багато нападало серед їхнього табору, довкола їхніх поселень.

29. Вони їли й надмірно наситилися, — Він задовольнив їхнє бажання.

30. Та своїх примх вони не позбавилися. Ще їхня їжа була в них у роті,

31. а на них зійшов Божий гнів і вигубив [багатьох] із них, — скував вибраних Ізраїля.

32. У всьому цьому вони продовжували грішити, — не повірили Його чудесам.

33. Їхні дні в марноті проминули, а їхні літа — дуже швидко.

34. Коли Він вигублював їх, вони Його шукали, поверталися, зранку вставали до Бога,

35. згадували, що Бог є їхнім помічником, що Всевишній Бог є їхнім визволителем.

36. Своїми устами вони підлещувалися до Нього, а своїм язиком зводили брехню на Нього.

37. Їхнє серце не було з Ним щире, і вони не були вірні Його завітові.

38. Та Він милосердний, Він простить їхні гріхи, не знищуватиме, а часто відвертатиме Свій гнів, не запалає Своїм всеохоплюючим обуренням.

39. Адже Він пам’ятав, що вони — тіло і вітер, який проходить і не повертається.

40. Як часто вони засмучували Його в пустелі, викликали Його гнів у безводній землі!

41. Вони відвернулися і кинули виклик Богові, викликали обурення Святого Ізраїлевого.

42. Не зберегли в пам’яті той день, коли Він своєю владою вирвав їх із рук гнобителя,

43. коли показав у Єгипті Свої знамення і Свої чудеса на рівнині Танеос.

44. Він перетворив їхні ріки й їхні потоки на кров, щоб не змогли пити.

45. Наслав на них псячих мух, — і ті їх кусали, а також жаб, і ті спустошували їх.

46. Він віддав їхній урожай тлі, а плоди їхньої праці — сарані.

47. Їхні виноградники знищив градом, а їхні шовковиці — морозом.

48. Він віддав їхню худобу градові, а їхнє майно — вогневі.

49. Наслав на них лють Свого гніву, гнів, обурення, скруту, нашестя злих ангелів.

50. Він дав вихід Своєму гнівові, не пощадив їхніх душ від смерті, а їхню худобу прирік на смерть.

51. Він уразив кожного первістка в Єгипті, — первоплоди їхніх болів у поселеннях Хама.

52. Свій народ Він забрав, як овець, і, наче отару, вів їх пустелею.

53. Провадив їх з надією, і вони не мали страху, а їхніх ворогів покрило море.

54. І привів їх до гори Своєї святості — до тієї гори, яку здобула Його правиця.

55. Прогнав з-перед їхнього обличчя народи і дав їм через жеребкування наділи спадщини, і розселив ізраїльські племена по їхніх поселеннях.

56. А вони випробовували і засмучували Всевишнього Бога, не зберігали Його настанов.

57. Вони, як і їхні батьки, відступили і порушили завіт, — стали покрученим луком.

58. Викликали Його гнів своїми жертовниками, — своїми ідолами збудили в Нього ревнощі.

59. Бог почув — і відвернувся та вельми погордував Ізраїлем;

60. Він покинув намет у Силомі — місце Свого перебування, де проживав між людьми.

61. І силу Він їхню передав у полон, і їхню красу — у руки ворога.

62. Він Свій народ віддав під меч і знехтував Своєю спадщиною.

63. Вогонь поглинув їхніх юнаків, і їхні дівчата не були оплакані.

64. Їхні священики загинули від меча, і їхні вдови не будуть оплакані.

65. Та Господь, наче від сну пробудився, наче велетень, розігрітий вином, —

66. і розгромив Своїх ворогів з тилу, піддав їх вічній ганьбі.

67. Він відкинув оселі Йосифа, не обрав племені Єфрема,

68. а вибрав плем’я Юди — гору Сіон, яку полюбив.

69. І звів Свою святиню, яка наче одноріг, заснував її на землі навіки.

70. І вибрав Давида, Свого раба, і забрав його від овечих отар, —

71. Він забрав його від овець з ягнятами, щоби пасти Свій народ — Якова, і Свій спадок — Ізраїля.

72. І той пас їх у простоті свого серця і провадив їх у мудрості своїх рук.