Support Us

1. Наука Асафа. С лухай, народе мій, науки моєї! Прихилїть ухо ваше до слів уст моїх!

2. Вітворю уста до приповістї, роскажу загадки з перед віків давних;

3. Про котрих ми чули і знаємо, і що їх розсказували нам батьки наші.

4. Не втаїмо перед синами їх, будучим родам, звіщаючи хвалу Господа, і його потугу, і чудеса, котрі він сотворив.

5. Він бо поставив сьвідченнє своє в Якові, і положив закон в Ізраїлї, заповідаючи батькам нашим, щоб синам своїм переказали.

6. Щоб знав їх рід будучий, сини, що народитись мають, щоб і вони встали і синам своїм росказали,

7. Щоб на Бога вповали, і про дїла Божі не забували, і заповідї його сповняли,

8. І не були, як батьки їх, рід непокірний і ворохобливий, рід, що не статкував серцем, котрого дух не був вірний Богу.

9. Сини Ефремові, оружні сагайдачні, кинулись назад в день бою.

10. Не сповнили завіту Божого, і не схотїли ходити в законї його.

11. Забули дїла його і чудеса його, котрі явив їм.

12. Він сотворив чудеса перед батьками їх, в землї Египецькій, на полї Зоан.

13. Він роздїлив море, і дав їм перейти, звелївши водам загатою, як ті вали, стояти.

14. І провадив їх в день під хмарою, і цїлу ніч при сьвітлї огня.

15. Пробивав скелю в пустинї, і щедро, як з глибинї, напував їх.

16. Велїв потокам із скелї плисти, і водї річками збігати.

17. Вони ж не покидали проти його грішити, і Всевишнього в пустинї гнївити.

18. І скушали Бога в серцях своїх, просячи поживи для похотї своєї.

19. І говорили вони проти Бога, кажучи: Чи може Бог приготовити стіл у пустинї?

20. Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотїли потоки; чи зможе він дати хлїба? Або чи дасть мяса народові свому?

21. Тим то, як почув Господь, розгнївився і поломя запалало проти синів Якова, і гнїв піднявся проти Ізраїля.

22. Бо не вірили вони Богові, і не вповали на спасеннє його.

23. А все ж таки повелїв він в горі хмарам, і відчинив двері небесні,

24. І велївши, щоб падала манна на поживу їм, дав їм хлїба небесного.

25. Хлїбом сильних живився чоловік, страви післав їм подостатком.

26. Післав від сходу вітра з неба, і силою своєю пригнав вітра з полудня.

27. І велїв, щоб падало мясо між них, як порошня, і птаство піряте, як пісок морський,

28. І велїв падати серед табору їх, кругом домівок їх.

29. І їли до сита дуже, і доставив їм, чого забаглося.

30. Та ще не одвернулись від забаганок своїх, ще була страва їх в губах їх,

31. Як піднявся гнїв Бога на них, і став він губити зміж сильних їх, і повалив вибраних Ізраїлевих.

32. Та ще й тодї вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували.

33. І дав їм коротати днї свої в марнотї, і лїта свої в страху.

34. Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно.

35. І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишнїй - спаситель їх.

36. І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм.

37. Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли.

38. Але він змилосердився, він простив неправоту, і не запропастив їх; і часто одвертав гнїв свій, не дав попусту яростї своїй.

39. І спогадав, що вони тїло, вітер, що проходить, і не вертає.

40. Скілько то разів сердили вони його в пустинї, приводили в степах до смутку.

41. І знов, скушаючи Бога, завдали жалю сьвятому Ізраїля.

42. Не спогадали вони руки його, дня того, як вислобонив їх від гнобителя.

43. Як явив знаки свої в Египтї і чудеса свої на полях Зоан:

44. Він перемінив у кров ріки їх, так що не змогли пити води текучої.

45. Допустив на них собачі мухи, щоб кусали їх, і жаби, щоб губили їх.

46. Плоди їх віддав гусеницям, і працю їх саранї.

47. Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю.

48. І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам.

49. Післав на них жар гнїву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя.

50. Дав попуст гнїву свому, не зберіг душі їх від смертї, і життя їх віддав чумі.

51. І побив всїх первороднїв в Египтї, первенцїв сили у Хамових шатрах.

52. І велїв народові свому, як вівцї, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустинї.

53. І провадив їх безпечно, нїчого було їм боятись; а ворогів їх море покрило.

54. І привів їх до гряницї сьвятинї своєї, до гори тої, котру здобула правиця його.

55. І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював наслїддє, і поселив у шатрах їх поколїння Ізраїлеві.

56. Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і сьвідчень його не додержували.

57. Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий.

58. Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його.

59. Бог почув і розлютився, і зовсїм відкинув Ізраїля.

60. І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його.

61. І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників.

62. І віддав під меча нарід свій, і розлютився на наслїддє своє.

63. Огонь пожер молодцїв їх, а дївчатам їх не сьпівали весїльних;

64. Сьвященники їх полягли під мечем, а вдовицям їх нїколи було заплакати.

65. Тодї пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає.

66. І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором.

67. І погордував шатром Йосифа, і не вибрав поколїння Ефремового;

68. Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її.

69. І збудував він сьвятиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її.

70. І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих;

71. Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, наслїддє своє.

72. І він пас їх в чистотї серця свого, і розумними руками провадив їх.